Я вас люблю

Я вас люблю,-хоча й бішуся,
Хоча цей труд і сором марний,
І в цій дурниці геть примарній
У ваших ніг я зізнаюся!

Не по літах мені цей вест …
Пора вже бути й розумнішим!
Та впізнаю з усіх прикмет:
Душа волає голосніше:

Без вас порожньо позіхаю,
При вас же сумно й я терплю;
І бракне сил ректи бажаю,
Мій ангел, як я вас люблю!

Коли я чую ось з вітальні
Ваш крок легкий, чи сукні шум,
Цнотливий голос ваш нагальний,
Відразу весь втрачаю ум.

Ви посміхнетесь-мені втіха.
А відвернетесь – й  ніч гірка;
За день потали серцю стріха
Ось ця бліда ваша рука.

Коли за п’яльцями старанно
Ви сидите, схилившись станом,
Чи то зануритесь в шиття,
Я геть розчулений й спонтанно
Любуюсь вами, як дитя!

Сказати вам мою незгоду,
Мою безмежну вкрай печаль,
Як ви гуляти в непогоду
Часом збираєтесь на жаль?

І ваші сльози наодинці,
Й розмови у кутку удвох,
Й мандрівки ваші по Опочці,
Й фортепіано епілог?..

Аліна! Зжальтесь наді мною.
В душі моїй немов рої,
Я може за гріхи свої
Й кохання вашого не стою!

Проте, ось вдайте! Погляд цей
Все може, очі донесуть!
Обвести, втім, мене не суть!
Я й сам сприймаю радо це!