Щоб назавжди виплутатись із злиденного життя батько вирішив поїхати на Донбас. Працюючи на шахті, він подумки планував майбутнє нашої сім’ї. Повернувшись додому, купив землю, коня, корову. Як він мріяв про синів, але, нажаль, дружина подарувала трьох дочок. Дуже важко йому було без чоловічих рук, але ж що поробиш. Ще важче стало тоді, коли померла мама. Відтоді вся жіноча робота перевантажувала мої плечі. Як кажуть біда не приходить сама. Минув деякий час і наче скаженим вітром до нас занесло революцію. Її жорстокі пазурі забрали з двору коня, корову. А одного разу прийшли червоні активісти. Вирішили що у нас забагато землі.
- Діду,- звернувся до батька один молодик, штовхаючи язиком з одного кута рота у другий самокрутку, - будемо ділити землю.
- Шмаркачу,- відповів комсомольцю батько,- я заплатив за неї потом і кров’ю. Йшли б ви геть звідси!
Землю все ж таки поділили, залишивши нам невеликий шматок.
- Варька ,- з гіркотою в голосі звернувся до мене батько,- ти у мене найміцніша. Будемо орати разом .
Тато впрягав мене замість коня, а сам йшов за плугом. Я розуміла,що знесилений він довго не протягне. Виснаженою була і я, але ж іншого виходу не бачили. Щоб назавжди розпрощатися з таким життям, батько зробив собі труну.
- Татусь, -- звернулась я до батька,- зроби й мені домовину. Я не хочу більше жити.
- Ти що, з глузду з’їхала?- підвищив він голос,- ти таке, Варька, з голови викинь!
Його голос пом’якшав, він обійняв мене і сказав:
- Я вірю, доню, все буде добре. Знайдеш собі супутника і разом будете щасливі. Я не могла уявити, що буде далі. Ми – сестри - подорослішали, зміцніли, та не від кращого життя. Молодість витримувала все. Але ж батько ледве тримався. Йшов 1932 рік. Цей рік назавжди забрав нашого татуся. Таке страхіття торкнулося не тільки нашої родини. Жахливо згадувати про все, що відбувалось навколо.
Наближався 33-й…
Там безсила під тином дитина,
Нерухома, бліда і голодна.
Бідолашна добу вже холодна.
Не зігріється тіло лахміттям –
33 року обранці…
В Україні гуляло страхіття,
На нічне було схоже і вранці.
Ще довго тяжко жилось нам… Та тільки з роками пророкування батька почали здійснюватися.
Варька
© Copyright: Ладомир Михайлов, 2023
Свидетельство о публикации №123061001949
Свидетельство о публикации №123061001949
Рецензии
Щоб назавжди виплутатись із злиденного життя,(ЗПТ!) батько вирішив поїхати на Донбас. Працюючи на шахті, він подумки планував майбутнє нашої сім’ї. Повернувшись додому, купив землю, коня, корову. Як він мріяв про синів!..(так?) але, нажаль, дружина подарувала трьох дочок. Дуже важко йому було без чоловічих рук, але ж що поробиш. Ще важче стало тоді, коли померла мама. Відтоді вся жіноча робота перевантажувала мої плечі. Як кажуть,(ЗПТ!) біда не приходить сама. Минув деякий час - (ТИРЕ) і наче скаженим вітром до нас занесло революцію. Її жорстокі пазурі забрали зI двору коня, корову. А одного разу прийшли червоні активісти. Вирішили,(ЗПТ!) що у нас забагато землі.
- Діду,- звернувся до батька один молодик, штовхаючи язиком з одного кута рота у другий самокрутку, - будемо ділити землю.
- Шмаркачу,- відповів комсомольцю батько,- я заплатив за неї потом і кров’ю. Йшли б ви геть звідси!
Землю все ж таки поділили, залишивши нам невеликий шматок.
- Варька,- з гіркотою в голосі звернувся до мене батько,- ти у мене найміцніша. Будемо орати разом.
Тато впрягав мене замість коня, а сам йшов за плугом. Я розуміла, що знесилений він довго не протягне. Виснаженою була і я, але ж іншого виходу не бачили. Щоб назавжди розпрощатися з таким життям, батько зробив собі труну.
- Татусь, -- звернулась я до батька,- зроби й мені домовину. Я не хочу більше жити.
- Ти що, з глузду з’їхала?- підвищив він голос,- ти таке, Варька, з голови викинь!
Його голос пом’якшав, він обійняв мене і сказав:
- Я вірю, доню, все буде добре. Знайдеш собі супутника і разом будете щасливі. Я не могла уявити, що буде далі. Ми – сестри - подорослішали, зміцніли, та не від кращого життя. Молодість витримувала все. Але ж батько ледве тримався. Йшов 1932 рік. Цей рік назавжди забрав нашого татуся. Таке страхіття торкнулося не тільки нашої родини. Жахливо згадувати про все, що відбувалось навколо.
Наближався 33-й…
Там безсила під тином дитина,(ИНТЕРВАЛ?)
Нерухома, бліда і голодна.
Бідолашна добу вже холодна.
Не зігріється тіло лахміттям –
33 року обранці…
В Україні гуляло страхіття,
На нічне було схоже і вранці.(ИНТЕРВАЛ?)
Ще довго тяжко жилось нам… Та тільки з роками пророкування батька почали здійснюватися...(МНГТЧ?..)
Написано хорошо как всегда, Лад, жизненно.. Желаю Улачи! Привет Веруне, Светлана
Светлана Груздева 10.06.2023 09:24 • Заявить о нарушении
- Діду,- звернувся до батька один молодик, штовхаючи язиком з одного кута рота у другий самокрутку, - будемо ділити землю.
- Шмаркачу,- відповів комсомольцю батько,- я заплатив за неї потом і кров’ю. Йшли б ви геть звідси!
Землю все ж таки поділили, залишивши нам невеликий шматок.
- Варька,- з гіркотою в голосі звернувся до мене батько,- ти у мене найміцніша. Будемо орати разом.
Тато впрягав мене замість коня, а сам йшов за плугом. Я розуміла, що знесилений він довго не протягне. Виснаженою була і я, але ж іншого виходу не бачили. Щоб назавжди розпрощатися з таким життям, батько зробив собі труну.
- Татусь, -- звернулась я до батька,- зроби й мені домовину. Я не хочу більше жити.
- Ти що, з глузду з’їхала?- підвищив він голос,- ти таке, Варька, з голови викинь!
Його голос пом’якшав, він обійняв мене і сказав:
- Я вірю, доню, все буде добре. Знайдеш собі супутника і разом будете щасливі. Я не могла уявити, що буде далі. Ми – сестри - подорослішали, зміцніли, та не від кращого життя. Молодість витримувала все. Але ж батько ледве тримався. Йшов 1932 рік. Цей рік назавжди забрав нашого татуся. Таке страхіття торкнулося не тільки нашої родини. Жахливо згадувати про все, що відбувалось навколо.
Наближався 33-й…
Там безсила під тином дитина,(ИНТЕРВАЛ?)
Нерухома, бліда і голодна.
Бідолашна добу вже холодна.
Не зігріється тіло лахміттям –
33 року обранці…
В Україні гуляло страхіття,
На нічне було схоже і вранці.(ИНТЕРВАЛ?)
Ще довго тяжко жилось нам… Та тільки з роками пророкування батька почали здійснюватися...(МНГТЧ?..)
Написано хорошо как всегда, Лад, жизненно.. Желаю Улачи! Привет Веруне, Светлана
Светлана Груздева 10.06.2023 09:24 • Заявить о нарушении