Стихи на других языках

. . . . . . . Несуществет ни ада, ни рая...
. . . . . . . только души одиноко блуждают.
. . . . . . . Общаются в тишине, как ветер,
. . . . . . . хрупкими душами соприкасаясь,
. . . . . . . и время постигнуть умоляют,
. . . . . . . всех тех, кто его ещё постигает,
. . . . . . . и для кого оно неисчерпаемо,
. . . . . . . как память о тех, кто ушел
. . . . . . . и вечно с водою «потопа»
. . . . . . . по лучшему миру блуждает...
. . . . . . . Этого мы уже не забудем,
. . . . . . . хотя многого не узнаем,
. . . . . . . пока мы живые, и люди…
. . . . . . . кто снова заплатой на сердце,
. . . . . . . как кровь прикипает к душе.

              ~ (+) ~ *& *&

Вы хотите пройти по жизни так,
Чтобы потом хоть вселенский потоп.
Вы хотите иметь всё, а если нет,
То пусть радости не имеет никто.
Но жизнь накопит кармические
Ваши чаши сотворённых дел,
И скажет, не важно кто взалкал,
Что хотел ты другим — сам поимел.
И как не юли, как не крути,
Получишь, что причитается,
Даже если такой исход всегда
Ты приближал, но не хотел.
От того тебе с небес все
Эти круги полагаются.
.
Я рос среди мелодий англоязычных песен,
Тотально навязанного засилья русского языка.
Но я слышал мелодичный язык украинский —
Сплетение корней и трав, природе близкий,
И знал, что обрусевшая власть не на долго,
Как дом, что вверх дном не простоит так долго.
Как это не странно, всё не в такт,
Никто не изгонял нас из рая.
Над отчим домом, в ясных небесах,
Всегда крылатый архангел витает.
Никто не изгонял вас из рая,
И эти строки, что далее, не про меня.
.
Восторг? Но нет, всех усадив за стол,
.
Минуты памяти продлятся в вечность...
И отголосками, когда-то голосов,
Нам призраки в тиши уже зашепчут...
"Какая разница, что зрят мои глаза",
"Для игр Небес всегда найдутся дети..."
Для смерти слишком пафосные сети,
.
Я жизнь приветствую присесть за этот стол.
.
Я не против честных думающих людей
И параллельной реальности русского языка.
Я против зверей в облике человека,
Что смотрят на остальных надменно и свысока,
Что лезут без спроса в чужую судьбу и дома,
Что смотрят не прямо, а косо, даже на то,
Что к солнцу и свету в потоке жизни
Всегда стремится молодая листва...
Рыбы кругами ходят там, где чиста проточная вода,
А яблоня растет в саду, полном счастья и труда.
Когда с пол слова тебя понимают близкие и друзья,
Чистые помыслы родят рассвет каждого нового дня.
.
© 2023, одналюдина.
.
              «ПОТОП»
.
. . . . . . . Немає а ні аду, ні раю...
. . . . . . . лише души самотньо блукають.
. . . . . . . Спілкуються в тиші, як вітер,
. . . . . . . вони від души до душі,
. . . . . . . та час осягнути благають,
. . . . . . . всіх тих, хто його ще спіткає,
. . . . . . . а поки невичерпно маємо,
. . . . . . . як пам'ять про тих, хто пішли
. . . . . . . і вічно, як повінь «потопу»
. . . . . . . по ліпшому світу блукають...
. . . . . . . Цього вже ми не забуваємо,
. . . . . . . хоча багато чого не пізнаємо,
. . . . . . . до поки живі ми, та люди…
. . . . . . . вони знов на серці заплата...
. . . . . . . як кров прикипіла к душі.

              ~ (+) ~ *& *&

Ви хочете пройти по життю так,
Щоб потім хоч потоп, та все змиє вода.
Ви хочете мати все, а якщо ні,
То нехай вже не має того а ніхто.
Але життя заповнить кармічні
Ваші чаші створених справ,
І скаже, не важливо чого ти чекав,
Що ти хотів іншим, то тебе й спіткало.
І як не крути, не потрібно далі юлити,
Отримаєш що належить і з цим далі жити,
Навіть якщо такий результат завжди
Ти наближав, але очікував не для себе.
Від того ці кола тобі належать з неба.
.
Я зростав серед мелодій англомовних,
Та нав'язаного засилля російської мови.
Але я чув мелодійну мову души українську —
Сплетіння коренів та трав, природі близьку,
І я знав, що влада, що обрусіла, то не на довго,
Як будинок, що вгору дном не стоятиме довго.
Як це не дивно, все не в такт, і ви зухвалі…
Ніхто не виганяв нас із садочка раю.
Над садочком вітчим, у небосхилі,
Завжди пливе крилатий архангел,
І а ніхто не виганяв нас із садочка раю,
І не про нас ті рядки, що крокують далі.
.
Захоплення? Але ні, всі покликані за цей стіл,
Хвилини пам'яті продовжаться у вічність...
Відлуннями, колись живих голосів мерехтять,
Примарами в тиші, так голосно, зашепотять...
"Яка різниця, що бачать очі мої", не чекай,
"Для ігор Небес завжди знайдуться діти..."
Більш свідомо дивиться на світ душа,
Я просто хочу дихати вільно, і ти
Не чекай, в країну таку поспішай.
Для смерті надто пафосні, як риби в сіті,
Але я вітаю за цей стіл сідати життя.
.
Я не проти чесних, які все розуміють свідомо,
І паралельної реальності російської мови.
Проти звірів, що лише мають вигляд людини,
Що дивляться на інших гордовито і зверхньо,
Що лізуть без попиту в чужу долю та світлі хати,
Зиркають з під лоба косо, і завжди «йдуть на ти»,
І не розуміють, що до сонця завжди, в потоці життя,
Тягнеться і в зростанні світла прагне молоде листя...
Риби водять свої круги, там, де проточна вода прозора.
Все добре, коли ти рідних та друзів розумієш і на півслові,
Яблуні квітнуть в садочку, наповненому праці та любові,
А всі світлі думки народжують майбутнього ранку зорі.
.