Минають дни...
Історії під назвою "учора".
Життя ж веде із кожним розрахунки --
Спускає з гір, та підійма на гори.
Ми сіємо щодня і щогодини
Свої слова та справи доленосні.
Малюємо самі собі картину,
Яку нажаль ми бачимо відносно.
Такі ми люди... Бачимо скрізь скло,
Яке під шаром пилу вікового.
В житті у нас нема і не було
Нічого надзвичайного нового.
Минулі покоління нас не вчать,
Жнива їх -- лише спогади у книгах.
Нам досвід СВІЙ потрібно набувать,
Щоб скресла геть нерозуміння крига.
І сіємо ми знову, що колись
Вже пращури вкладали в землю долі.
А потім гірко слізоньки лились
Від жнив, що мали всі гіркоти болю.
Але це так давно було, давно...
І ми спроможні висновки зробити
Лише відзнявши по книжках кіно,
Щоб потім його всім та скрізь "крутити".
І сіємо так само, щоб нащадки
Й про нас знімали вже нове кіно.
Але сюжет той самий, що й спочатку,
Чому? Тому що теж саме зерно.
Лише Ісус спроможний розірвати
Ланцюг гіркого сіяння в житті.
Амністію по благодаті мати
Ми можемо для себе у Христі.
Чекає Він... На кожного чекає,
Хто погляд догори підніме свій.
А час... його все менше, він спливає
І дивиться на нас в журбі німій...
5 червня 2023 рік.
Свидетельство о публикации №123060907376