Открываю рассвет я скрипичным ключом...

ОТКРЫВАЮ РАССВЕТ Я СКРИПИЧНЫМ КЛЮЧОМ...
Перевод стихотворения Лины Костенко

Открываю рассвет я скрипичным ключом.
Ночь черна, с инкрустацией нежности.
Горизонт поднимает багряным плечом
день – как нотный листочек вечности.
Что сегодня? Какой весёлый фрагмент
из моей необузданной доли?
Улыбается правда глазами легенд
и свобода – глазами неволи.

Любовь без изъяна —
валторны пиано.
Пути прощаний —
скрипка-прима печали.
А в серость буден
буду бить я, как в бубен.
Очень легко вроде. Всё же мой путь труден.

Эволюция перьев – гусиных потерь.
Философий испачканный нимб.
Слово стало фамилией мысли теперь,
но всё чаще – её псевдоним.

Так чего же ищу я и чем я жива?!
Многословный мир, многолюдный.
Вы поэзия, строки? Иль только слова?
У грядущего слух абсолютный.
               
                2 июня 2023 года




ВІДМИКАЮ СВІТАНОК СКРИПКОВИМ КЛЮЧЕМ...
Лiна Василівна Костенко [1930]

Відмикаю світанок скрипковим ключем.
Чорна ніч інкрустована ніжністю.
Горизонт піднімає багряним плечем
день —
як нотну сторінку вічності.
Що сьогодні?
Який веселий фрагмент
із моєї шаленої долі?
Усміхається правда очима легенд
і свобода — очима неволі.

Любов неповторна —
моя валторна.
Шляхи прощальні —
перша скрипка печалі.
А в сірі будні
буду бити, як в бубни.
Дуже мені легко. Дуже мені трудно.

Еволюція гусячих пер.
Філософій забрьоханий німб.
Слово — прізвище думки тепер,
а частіше — її псевдонім.

То чого ж я шукаю і чим я жива?!
Велемовний світ, велелюдний.
Ви поезія, вірші?
Чи тільки слова?
У майбутнього слух абсолютний.