Батько Махно. Часть 2

Романтика степу —
Це курява й пил,
Це сонце і спека,
Тінь сокола крил,

Козацька наснага,
Небесна блакить,
Й сарматська засмага
Обвітрених лиць.

Викликає цікавість
Секрет успіху Махна —
Це його популярність
Серед бідних і селян.

Він вербує в своє військо
Деморалізованих червоних,
Зневірених націоналістів,
Недобитків григор’євщини.

В лавах білих і червоних
Він багато мав агентів,
І про завтрашній ще вчора
Знав він задум конкурентів.

Хоч червоні, білі й інші
Шпигували теж не гірше,
Та непередбачуваний Махно
Ухилявсь від куль, як в кіно.

“Батько” виступив на з’їзді
Робітничих і селян:
“Анархісти-комуністи!
Ще не сполотий бур’ян.

Революція Лютнева
Викорчувала царизм,
Революція Жовтнева
Просапала капіталізм.

Партія ж узурпувала
Владу і монополізм,
Репресії влаштувала
І червоний тероризм.

Нашу ініціативу торгівлі
Безпосередньо села з містом
В партії засудили гнівно
Бюрократи й популісти.

Об’єднаймо ж наші сили
Для досягнення мети,
Ми сіяли і косили —
Хліб вивозять на склади,

Й селянина не пускають
До розподілу зерна.
За кого вони нас мають?
Ця політика брудна!

Трударі самі повинні
Організувати працю й збут, —
Тоді люди будуть рівні!
Тоді чесний буде суд!

Щира дружба, щира праця
Зчепить нас, як суперклей;
Хай живе народовладдя!
Україна — для людей!”

Й після паузи додав:
“Молодість — наш капітал.”
Оплески зірвав бурхливі,
Це був пік і гребінь хвилі.

Та невдовзі стався спад,
З анархістами розлад,
І з “червоними” в Махна
Неприхована війна.

Махно не один цвях забив
В труну білогвардійщини,
Він інтервентів не любив,
Але водночас тріщини

Червоній єдності завдав,
Мав сутички з червоними,
Він Партію не визнавав
За влади гегемонію.

Він не виконував наказ,
Враховував обставини,
І змінювалося щораз
Різке до нього ставлення.

Червоні зрештою пішли
На радикальні заходи;
В Махна чисельні вороги
Від сходу і до заходу,

Його Лев Троцький незлюбив
За ту розмову після чарки,
Раковський палицю встромив
Не раз у колесо тачанки.

Але Махно був проти всіх
І не розглядав коаліцію
Проти червоних більшовиків
З ЦР і білогвардійцями.

Махно з Денікіним зчепився
В смертельнім двобої,
Як той Мел Гібсон, хто дивився,
У “Смертельній зброї”.

Махновці відступали довго,
Сильно потерпали,
Тоді Шкуро зі Слащовим
Села плюндрували.

Але в Умані повстанський
Терпець увірвався,
І відтоді контрнаступ
Селянський почався;

Захопивши Маріуполь,
Бердянськ, Волноваху,
Денікінських скалозубів
Вдарили по паху.

Тут були найбільші бази
Постачання білих,
Артилерійські запаси
Вони тут робили.

Червоні ж не поспішали,
Спостерігали пильно,
Й під Орлом вже добивали
Раненого звіра.

Із Махном червоні мали
Стосунки напружені,
На нього замах готували,
Його рух придушували,

Закатували й розстріляли
Не одного полоненого,
А ще селян репресували
З ненавистю шаленою.

Угоди мирні під знаком фарсу
Мали на меті
Виграти трохи часу —
Це знали ті і ті.

Але червоні тягли ковдру
На себе завжди
Й спалювали знову й знову
Союзні мости.

Торгувалися за кожен
Патрон в патронташ,
Поки Марченко і Кожин
Форсували Сиваш.

“Махно — злодій і ледащо!” —
Писали вони,
Й кидали напризволяще
Хлопців у вогні.

Після знищення Врангеля
Партизани стали зайві,
Фрунзе у червону армію
Їх вливатись зазиває.

Махна оточують червоні
В Гуляйполі зусібіч,
Хлопці осідлали коней
І прорвалися у ніч.

Фантастичними шляхами,
Уникаючи доріг,
Повстанці маневрували,
Їм на шапки падав сніг.

Та вони на пам’ять знали
Ці рівнини і степи,
Мапи не потребували,
Мали компас в голові.

Їх червоні накривали
Шквальним вогнем,
Довкола них замикалось
Вогняне кільце.

Тіло “Батька” від поранень
Вже було, як решето, —
Пошрамоване роками
(Війна — це не шапіто).

Та не дивлячись на рани,
В миті паніки і нервів
Батько у сідло сідає
І керує маневрами.

Якось у своїй тачанці
Він знекровлений лежав,
Доки ворог безпощадний
Дедалі напосідав.

Бій пекельний, січ кривава,
Батько бачить — це кінець!
Та його евакуювали
Ціною власних сердець.

Із Будьонним бився Батько
Й погромив його загін,
Застосувавши на практиці
Стратегему “кульгавий тигр”.

Центральна Рада не змогла
Протистояти більшовизму,
І в пащу кинула вовкам
Трьохсот спартанців-гімназистів.

Й загинули Герої Крут,
Як на Майдані Небесна Сотня,
Із неба сірого, як бруд,
На них дивилася безодня.

А Скоропадський скоро впав,
В Париж емігрував Петлюра,
Грушевський в Австрії писав
Свою “Історію” похмуро.

Махно ж змагався, наче барс,
Він був швидкий, немов комета,
На колісниці їхав Марс
І пригощав із кулемета.

Але свободний, гордий люд
Війна скосила, мов косою,
І вичерпавсь людський ресурс,
І очі вкрилися росою.

Нестор віддав революції
Чотирьох братів —
Вони загинули в сутичках
Від куль ворогів.

Веретельников опинився
У білому оточенні,
До останнього він бився
Й загинув із хлопцями.

Василевський і Калашников,
Куриленко, Гавриленко —
Всі загинули відважними
Від червоних калашникових.

Махно в Румунію утік,
А звідти — в Польщу й до Парижу,
І “Спогади” наш бунтівник
Там написав, про те як вижив.

А люди втупились у ґрунт,
Щоб годувать нову еліту,
І знов ущух селянський бунт,
Як дощ у горах. Буде сита

У 33-му Москва,
Й міста великі промислові...
Та в серці пам’ять ще жива,
І жалить, наче кропива,
Ми стали ситі й дріб'язкові...

Славутич-Мньов, весна-літо 2023

Джерела:
1. Валерій Волковинський "Батько Махно" (монографія)
2. Нестор Махно "Воспоминания" в 3 частях под редакцией Волина
3. Петр Аршинов "История Махновского движения"
4. Христиан Раковский "Долой Махновщину"
5. Олесь Гончар "Собор"
6. "100 видатних українців" - Київ, "Арій", 2006