українське танго
Як дивно бачити той парк,
де в почуттях я ніжно зізнавався,
порожню лавку - щемний знак,
який в душі закарбувався…
Неначе лишився той смак,
як янгол губ крилом торкався…
Там, в цьому в парку, десь серця
із порцеляни неба досі
п’ють наші ніжні почуття
де по траві гуляли босі,
крізь промінь мудрості буття,
у золоту багряну осінь…
У старовинний дивний парк
я повертаюсь, як бувало,
щоб знов побачити там, як
любов нам очі відкривала,
і через біль її познак
серця навік причарувала…
Де осінь в небі до свинця
полоще просинь у кориті -
я в глиб вдивляюсь без кінця,
щоб синевир в бабине літо
явив абрис коханого лиця
під журавлині трубні клики…
Сонет лавцi в старому парку
© Copyright: Юджин Папуша, 2023
Свидетельство о публикации №123052703714
Свидетельство о публикации №123052703714
Рецензии