Владимир Свидзинский 1885-1941 Уж скоро день...

Уж скоро день. И месяц скрылся.
Слетел кошмарный сон.
Краса небес, звезда/гонец восхода,
Пылает Орион.

Боец могучий, над землёю
Простёр он ясный меч.
Погибель всем, кто враг дневному,
Кому желанна ночь.

Жизнь новая в бою воспрянет,
Как жаждет жертв она.
Кровь жаркая, лишь солнце встанет,
Польётся как вода.

Тогда-то, вырвавшись из тьмы,
Омытая в крови,
Взрастит земля и цвет нежданный
И новые плоды…

Но медленно бледнеют звёзды;
Свет золотом застыл
На горизонте, тихий ветер
Деревья разбудил.

Погас и Орион могучий
В уборе боевом.
Одна заря лишь и сияет
На небе голубом.

0 нет, возмездия не будет
И не прольется кровь:
В глазах рассвета лучезарных
Любовь, одна любовь.

Вже хутко день. Сховався місяць.
Здригнувсь жахливий сон.
Краса небес, провісник сходу,
Палає Оріон.

Боєць потужний, над землею
Простяг він ясний міч:
Загин усім, хто ворог дневі,
Кому жадана ніч.

Нове життя в бою повстане,
Офір воно жада.
Лиш блисне промінь, кров гаряча
Поллється як вода.

Тоді ж то, визволена з пітьми,
Обмитая в крові,
Зростить земля і цвіт незнаний
І дасть плоди нові…

Але поволі гаснуть зорі;
Злотистий світ замрів
На обрію, і тихий вітер
Дерева розбудив.

Погас і Оріон могучий
В уборі бойовім.
Одна лише зоря сіяє
На небі голубім.

0 ні, не буде кар і помсти
І не проллється кров:
В очах зірниці світової
Любов, одна любов.