Ирина Ревякина. Старый баян. Рус. Бел
В облезлом футляре прожил много лет.
Он мог бы звучать и дарить вдохновенье.
Остался ненужным. И жизни в нём нет.
Печальная участь… И при растяженье
Теперь издаёт, как при выдохе, писк,
Со сломанной клавишей.
Как наважденье,
Пытается вспомнить, как брал «верх» и «низ».
Несчастный затворник. Он был обездвижен.
А мог бы мелодии людям дарить.
И видится век его жалок, унижен,
И старости запах ничем не убить.
Что ждёт инструмент? Догадаться несложно:
Костёр инквизиции или утиль.
Но участь его изменить невозможно…
«Прощай, - шепчут губы, - прощай и прости».
***
Стары баян
Вось стары баян, які перажыў забыцця імгненне –
У аблезлым футарале пражыў шмат гадоў дарма.
Ён мог бы гучаць і дарыць натхненне.
Застаўся непатрэбным. І жыцця ў ім няма.
Сумная доля… І пры расцяжэнні
Зараз выдае, як пры выдыху, піск,
Са зламанай клавішай.
Як насланне пенне,
Спрабуе ўспомніць, як браў «верх» і «ніз».
Няшчасны пустэльнік. Ён быў абезрухомлены.
А мог бы мелодыі людзям дарыць.
І бачыцца стагоддзе яго жаласны, зняважаны,
І старасці пах нічым не забіць.
Што чакае прыладу? Глядзіш сумнымі вачыма:
Вогнішча інквізіцыі ці ўтыль, плач.
Але долю яго змяніць немагчыма…
«Бывай, - шэпчуць вусны, - бывай і прабач».
Перевёл Максим Троянович
Свидетельство о публикации №123052203108