Владимир Свидзинский 1885-1941 Как шелестят сады..

Как шелестят сады  в нагорьях!
Их ранний ветер пробудил.
А ливень тёмный очертил
За их плечами контур чёрный.

Полнеба осень облегла,
Полнеба - во владенье лета.
Там дикость бурь, дыханье зла.
Здесь мир и тишина  разлиты.

Глубокий полдень в очи веет,
И плещет теплый океан,
И сквозь прозорчатый туман
Безвестный парус пламенеет.

И кажется, что я во сне
Попал в пространство колдовское,
Где вольно тешиться весне
У вересня в печальном доме,

Где жар и холод, блеск и мгла
Живут в согласии покоя,
Как на растенье два ствола
Одною взращены рукою.

Як гомонять сади нагірні!
Їх ранній вітер побудив.
За їх плечима темних злив
Хмуріють обриси невірні.

Півнеба осінь прилягла,
Півнеба – в володінні літа.
Там дикість бурі, подих зла.
Тут мир і лагода розлита.

Глибокий південь в очі віє,
І хлюпа теплий океан,
І крізь прозірчастий туман
Чиєсь вітрило пломеніє.

І я неначе на грані
Якогось краю чарівного,
Де вільно бавитись весні
При домі вересня сумного,

Де жар і холод, блиск і мла
Живуть край себе в супокою,
Як на рослині два стебла,
Одною плекані рукою.