Миттeвостi Життя

Миттєвості Життя
український  романс


Проходить мить, минає день…
Ніч поглинає день бажання…
Все тане, як луна пісень
в очах минулого кохання….

Зникає в Келиху Ночі
мить бульбашками кольорово,
душі даруючи ключі
наступних вчинків  від булого…

Не повторити перший день,
коли ти вперше сів за парту…
І соловей дарує трель
вже іншим у старому парку…

Втомившись, не присяде знов
під вечір мати біля сина,
щоби віддати всю любов,
щоби не хлібом жив єдиним…

Давайте цінувати Мить -
всі миті завжди неповторні,
щоб ними Долю окропить,
щоби серця були духовні;

щоб не минуло все, як сон:
і тим, хто в щасті п’яний нині,
і тим, хто вчора вліз на трон -
луна  не вила в порожнині…

Давайте кожну нашу мить
любити  поки серце б’ється,
щоб чути як животворить
ту Мить,  яка Життям назветься…

Той хто почув мене без слів,
і визнав, що Любов безцінна,
пізнати Істину дозрів,
яка у Всесвіті незмінна…

Тоді розтане той бар'єр,
що відділяє Мить  від Чуда,
де чути Музи Вищих Сфер
і вічний голос Абсолюта…

Як Мить прекрасна і чиста,
коли Любов стає купелю!

Син Божий, все ж так, неспроста,
колись явився нам на Землю …