Владимир Свидзинский 1885-1941 На руинах

Лежат руинами палаты горделивые,
Всё, буйствуя, заполонил бурьян;
Не кроет виноград беседки прихотливые,
Напевным плеском не шумит фонтан.

В тени аллей, глубоких и пустынных,
Неслышно бродит проблеск осиянный,
По вечерам рояля звук печальный
Не будит лип раскидистых вершины.

Осока дремлет, сонный пруд обняв.
Безлюдно всё.  Лишь девочка порою,
В забытом парке спрячется от зноя
И на поляне, средь высоких трав,
Когда сверкает полдень и пылает,
Серебряный возок себе сплетает.

На руїнi

Лежать руїною палати гордовливі,
Кругом, буяючи, розполонивсь бур'ян;
Не криє виноград альтанки вимисливі,
І співним плюскотом не хлюпає фонтан.

В тіні алей, глибоких і пустинних,
Блукає тихо промінь осяйний,
Увечері рояля звук сумний
Не будить лип широковерховинних.

Черет і осока обняли сонний став.
І пусто скрізь. Лиш дівчинка порою,
В забутий парк забрівши самотою,
На галяві, серед високих трав,
Коли південь виблискує й палає,
Із бабки срібної візок собі сплітає