Владимир Свидзинский 1885-1941 Весна. Раскрылись н
Проснулось всё, что жить способно.
И вот играют дети вновь
С листвой ненужной прошлогодней.
Везде веселье, гомон, смех...
Служить весне так рады дети,
Пускай теперь трава растёт —
Ничто не будет ей помехой.
Но с грустью я смотрю на то.
И сам не знаю, почему,
Всё кажется, будто ножом
Скребут по сердцу моему.
Весна. Розкрились небеса.
Збудилось все, що жити здібне.
І от згортають діти знов
Торішнє листя непотрібне.
Веселі діти: гомін, сміх…
Вони весні служити раді.
Нехай тепер трава росте —
Ніщо не буде на заваді.
Та смутен я дивлюсь на те.
Не знаю сам я із-за чого,
А так мені, мов ті граблі
Черкаються до серця мого.
Свидетельство о публикации №123051802379