Б. -И. Антонич 1909-1937 Баллада о голубой смерти

Дома как тени и//призраки, дворов карманы,
Мрак непролазный узких, мокрых лестниц.
Пучина ночи без конца и края.
Печаль глухих ворот, дыханье плесени//и чадный запах плесени.//
Ворота чёрные, дурманящая плесень.

Бумаги грязный скомканный обрывок,
Записка краткая: "Никто не виноват!"
Как старый мудрый кот, скользит неслышно
По крышам месяц, мотыльки летят.

Из рваных проводов букетом синим пара,
Из медных, вспухших жил кровь синяя струится.
За шкафом, что полузаснул, боясь кошмаров,
Как будто соло на кларнете грусти, слышишь?

Пылает синий ток, точно душа в прозренье,
Безумный шёпот их сердца колышет
Со дна сознания.
Ночь в омут исступленья!
Соцветьем синим газа разрывает тишь!

На ложе, лодку блеска и нудьги/ тоски любовной,
Садится свет луны циничной мышью куцей,
Тела, в последний раз сплетясь греховно,
В голодных корчах боли и блаженства бьются.

Склонившийся над ними синий ангел газа
Венчает их огнем блакитным, точно миртом,
И души-лилии, охвачены экстазом,
Сгорят, как две последних капли спирта.

БАЛАДА ПРО БЛАКИТНУ СМЕРТЬ

Примарні камениці і коші подвір`їв,
Мов нетрі мороку, вузькі і мокрі сходи.
Провалля ночі, що його ніхто не зміряв,
І смуток темних брам, і цвілі млосний подих.

Зім`ятий і заляпаний паперу клаптик,
Коротка, проста записка: "Ніхто не винен,
Злочинця не шукати!" Йде у тихих лаптях,
Мов мудрий кіт, дахами місяць, нетля лине.

З розкритих проводів букетом синя пара,
Із мідних, спухлих жил блакитна кров струмує.
З-за шафи, що в півсні принишкла з ляку марить,
Примарне соло на кларнеті смутку, чуєш?

Палає струм блакитний, мов душа в натхненні,
І шепіт божевілля два серця колише
З-під дна свідомості.
І ніч у вир шалений!
І синім квіттям газ в подертий килим тиші!

На ліжко, човен розкоші й нудьги кохання,
Сідає миша місячна – цинічна й куца,
І тіло з тілом, тісно сплетені востаннє,
В неситих скорчах болю й насолоди в`ються.

Похилений над ними синій янгол газу
Вінчає їх вогнем блакитним, наче миртом,
І душі, мов лілеї, кидає в екстазу,
Аж спаляться, немов останні краплі спирту.

Есть прекрасный перевод этого стихотворения, сделанный Е. Витковским.
http://stihi.ru/2003/10/12-1023
Но мне хотелось перевести ближе к оригиналу.