Владимир Свидзинский 1885-1941 Как белый дух, мета

Как белый дух, метался снег,
И вдруг сложил тугие крылья,
Ничком в изнеможенье  лёг...
Уйти ужели нету силы?

Казалось, отдышаться только
Лицом припал он до земли;
Казалось, ветер налетит -
И он взовьётся, как платочек.

Но нет! Упавши на бурьян,
Лежит холодною стеною,
И выбеленный им курган
Над ним нависнул головою.

Что ж? Нежное марайте тело,
Одежд топчите серебро,
Санями режьте его, смело
Клеймите чистое чело, —

А он, когда настанет час,
Вмиг перекинется потоком
И звонко обхохочет вас,
Сливаючись с Днепром широким.

Як білий дух, метався сніг,
І раптом склав блискучі крила,
І знемощів, і ничма ліг...
Невже звестись йому несила?

Здавалось, тільки на часинку
Лицем припав він до землі;
Здавалось, вітер оддалі
Його підніме, як хустинку.

Аж ні! Упавши на бур'ян,
Лежить холодною марою,
І ним побілений курган
Його здається головою.

Ну що ж? Плямуйте ніжне тіло,
Топчіть одеж його срібло,
І ріжте полозом, і сміло
Клейміть незаймане чоло, —

А він, коли настане час,
Вмить перекинеться потоком
І дзвінко посміється з вас,
Зливаючись з Дніпром широким.

13 грудня 1940 р.