Владимир Свидзинский 1885-1941 За лесом

За лесом тишина - там день плывёт, как сон…
Жужжат, звенят мух легкокрылых взводы,
Кузнечиков стрекочут легионы,
И золотой летает махаон.

Вверху - небес прозрачные затоны;
И солнце, там установив свой трон,
Осанистых дубов пронзает кроны
И все берёт в томительный  свой плен.

И любо заблудиться там и в  полдень,
Устав, припасть в изнеможенье полном
На лоно свежее, пахучее земли

И, растворившись в этой жаркой мгле
И в сладкое нырнув оцепененье,
Отдаться в одиночестве любви  забвенью/мечтаниям любви.

На залiску

На тихім заліску — там день пливе, як сон…
Бринять, дзигочуть мух повітряні загони,
І коників сюрчать невидні легіони,
І золотий літає махаон.

Вгорі — небес прозірчасті затони;
І сонце, там поставивши свій трон,
Огнем пронизує ставних дубів корони
І все захоплює в томливий свій полон.

І любо там південною порою,
З утоми млосної припавши самотою
До лона свіжого пахучої землі,

Розплинутись в якійсь гарячій млі
І, поринаючи в солодке забування,
Віддатись маренням самотнього кохання.