Вона залишила по собі спогад,
Маленьку валізу нових думок,
Чому так важливо впізнати дотик,
Серед інших речей…інших жінок…
Вона увірвалась немов повітря,
Свіже…в прочинене вітром вікно,
Така незвична, дивна, хижа,
Проникла у саме нутро…
Володіючи словом, неначе ножем,
Непомітно проникла під шкіру…
Бісова жінка, із поглядом до ребер,
Так викликала в мені довіру…
Солодким присмаком,
Дивним потягом,
Уміло…ніби ненавмисно,
Напоїла мене пристрастю,
Як до гарячого тіла, приклала холодне намисто…
Чорною кішкою у кутку,
Зачепила вибагливий погляд,
Розпізнавши її прямоту,
Захотілось відчути поряд…
Жінка з норовом і кордонами,
Витягла, щось особисте…
Посміялась над моїм гонором,
Попрощалась і зникла…
Її сховало велике місто.
З поглядом до ребер
© Copyright: Татьяна Временная, 2023
Свидетельство о публикации №123050606517
Свидетельство о публикации №123050606517
Рецензии