А за душею ніц… Ось так і йду
до краю прірви з дулями в кишенях.
Байдужий світ очікує мішені
в таких, як я. І горе, і біду
він не сприймає в якості відплати
за власний страх. Очуняти не встиг,
міняє серцем обраних не тих
на щось подібне. Потім лізе в чати
і пише… пише… Добре - не мені.
А я стирчу у власному вікні
і роздивляюсь бюсти на театрі.
В кінці кінців, я - вільний, а за це
мільярди інших стратили,
живцем
спаливши на надій примарних ватрі.
Такi справи
© Copyright: Александр Ноцкий, 2023
Свидетельство о публикации №123050601681
Свидетельство о публикации №123050601681
Рецензии