Розумiння посвята Клiо

Мені потрібне неба розуміння,
Щоб подолати непорозуміння.
Прокинутись у сні, почути шепіт
Від Шипоту до самих аж до Татрів.

Чи повернутись до амфітеатру,
Де лекції, де юність, де натхнення,
Де світ, який належить хоч частково
Нам, молодим. Де кожне одкровення,
Хоч і затерте, бачиться новим.
Це фіміам. Це - не звичайний дим.

Розкутість двонароджених богів,
Земних володарів ядучий гнів,
Людська природа, джунглі всіх потреб -
Жива вода, і в кроці лиш - Ереб...

Все це, мов знак таємний водяний,
Впинається скріншотом у свідомість.
Хаос, хоча порядок був би в ній,
Якби не власні дурість та жертовність.

На нас сидять клопи чужих бажань,
І крила обскубають поступово.
І красномовніш від усіх вітань
Болючий опік - слід живого слова.

Так, зрозуміти болю катаклізм,
Років трагічних хижу мімікрію,
Я доберу тактовний евфемізм
Всіх таємниць, можливо, не розкрию,

Бо скільки доль розпнули під рядном,
Що акафіст лунати мав щоденно...

Ереб бере тепер лише руном,
І точить жук страхіть новітню сцену.

Шукай свій шлях, о Музо легкокрила!
Молюсь, щоб повернулась твоя сила,
Щоб ти могла співати всі лади,

І щоб була безкраїм, неозорим
Натхненна океаном міць сувора
Епічна рима свіжої води!

Веди вперед цю оповідь, веди!
І хай твої польоти та труди
Залишать і архівів висі й гори,
І сяйний квіт смарагдів між слюди!

* За мотивами ще непрочитаної книги "Невідоме Розстріляне Відродження"