Сповiдь мicькоi божевiльноi

Так, я міська божевільна
Плюйтеся в очі, смійтесь!
Під клекіт лайок скорострільних
Дотепністю власною впийтесь.

Колись я була такою,
Красивою, наче літо
Яскравою та живою,
Любов'ю була зігріта

Співала, як як пташка вільна
І в танці кружляла спритно,
Тепер я лише божевільна,
Нікому не мила, не рідна.

Зламали ошатні крила,
Мов квітку, у землю втоптали.
Відтоді така безсила
І людям кумедна стала.

Відтоді танцюю на площі,
Волаю пісні я п'яна
А з неба холодний дощик
Омиє давнішні рани.

Ношу різнобарвний одяг,
Спогади в сумці тягаю.
Сяду на перший потяг,
Поїду до свого раю,

Там я позбудусь суму
Вип'ю теплого чаю
Вижену темні думи
В обіймах рідного краю.

Пісень заспіваю дивних,
Про щось посміюсь-поплачу,
Не бійся, не скою кривди,
Бо добру я маю вдачу.

Дарма, що зіниці дикі
І голос гучний занадто.
Душі ще гучніші крики,
А треба їй небагато.

І, перед тим, як злетіти
Птахою в небо синє,
Відчую знов спрагу жити,
Так просто, як тут і нині.

Стану на мить знов вільна,
Добро побачу востаннє...
Але...
Я просто міська божевільна,
І цього вам вже достатньо.