Він має тисячі імен,
І всі вони - мов шепіт зливи.
Мій пульс схвильований, щасливий,
Холодна стриманість рамен,
Усе стихійне, як повітря,
І розуму нестримне вістря -
Все на вогненний Алатир
Нехай впаде, і міць створіння,
І ці приховані, новітні
Слова, в яких глибини вод,
Із незабутніх давніх пір
Так сплетено в примарні числа,
Що в погляді палають іскри,
Що так тремтять частки повітря,
Ще не забуде й Гесіод
В своїм літописі вказати:
"Це літо чар, вогню, тривоги
Ховалося за тихим рогом,
І всі нарциси, що вона
Так швидко кине попідтинню,
Самозакохані створіння,
Щоб пасти жертвами Сварога,
Злетять на зоресяйний килим,
І, уподібнені вітрилам,
Відкриють їй нову дорогу".
Він - погляд лиш, такий красивий,
Мов зорепад, він імпульсивно
Буяє іскрами вогню,
Даруючи небесні брами.
Горю, злітаю, плавлюсь, тану -
І в цьому осяйному стані
Земне у нім боготворю.
Боготворю
© Copyright: Марина Чиянова, 2023
Свидетельство о публикации №123043006662
Свидетельство о публикации №123043006662
Рецензии