Педагогическое... - на укр. языке

Пора, ох давно вже пора!, нам цензуру
Таку учинить, щоб людськую натуру
Лиш в людяність скрізь і по-доброму гнать,
В відсталість "красиву" людей не штовхать.

Є віршик - із друку - в нім: про горобців... -
Цвірінькають сірі, ну прямо співці -
Цілісіньку днину, а киця пантрує
Цікавая і...  я к  г о д и т ь с я (!)  полює.

Там автор диячих жалів не плекає -
Що у полюванні горобчик вмирає...
А це ж "як годиться" - не треба писать,
Аби у жорстокість дітей не штовхать.

(Не кажучи вже про таке віршування,
Не кличе дітей що, та й нас, в мізкування.
"Лиш ті твори дітям вагу добру мають,
Шо з користю їх і дорослі читають").

З малих літ як слід роз'ясніть усі дИва -
Природа жорстока, хоч часто й красива -
Котам горобців на заклання не пхайте...,
Розумно про все на Планеті подбайте.

Коли до природи, дюдей - по-святому
Всі стануть відноситись в лісі, удома...,
То вийде на світі, що дюдство строкате
Не буде ні битись, ні ворогувати.

А то ж у зверхдикість відхід досі діє:
Одні одних бить -  в и д  л ю д е й  лиш... уміє.
А дич: птАство, звірі... -  лиш граючис б'ються
І в "битвах" здорові-живі зостаються.

"Не гине життя... - крім людей(!) - в виді, в вірі...,
І людям -  н е  с л і д...,  бо ж це... гірш як у звірів...",
Прищеплюйте МИР з малих літ, щоб настало
Життя без борні - ні вогнем, ні металом...