Херсон
Вже більше року іде війна. Безглузда, жорстока, холодна...
Вулиці міста пусті. Деінде можна побачити людину,яка поспішає якомога скоріше сховатися між будинками , щоб знайти більш безпечний шлях додому... Прислухаючись до гуркоту гарматних пострілів вже можу відрізнити "виліт" від "прильоту"... Дуже специфічне та незвичайне вміння, але воно рятує життя... Своєчасно лягти на землю, заздалегідь знайти очима якийсь закуток, поглиблення у грунті, або підвал...
Після чергових обстрілів обзвонюєш рідних та знайомих з тих що залишилися в місті, щоб почути голоси і бадьоре запевнення що ВСЕ ДОБРЕ...
Важче всього ввечері, коли ти сам на сам зі своїми хвилюваннями, страхами, сподіваннями... У мене зараз немає мрій, бо немає впевненості,що ЗАВТРА буде...
Ввечері я дякую Господу що дав мені прожити цей день... і, якщо я просинаюся вранці - дякую за те що подарував наступний день.
Вночі, коли просинаєшся від вибухів, вже не встаєш з ліжка, як це було спочатку, а просто рахуєш кількість "прильотів" (звичайно від п'яти до десяти) і молишся.... Подумки радієш, що родина виїхала в безпечне місце... Після обстрілу відчиняєш вікно, втягуєш носом повітря... Якщо пахне пилом та димом, то чиєсь горе зовсім поруч...
Я люблю своє місто. І хоча Херсон дивиться на мене сьогодні очима розбитих вікон і на його обличчі глибокі рани від вибухів та руйнувань, прийде час, повернуться його мешканці і зітруть наслідки цього жахіття з вулиць та майданів і теплом своїх сердець повернуть йому життя і красу.
Я дома, в родном Херсоне..
Уже больше года идет война. Бессмысленная, жестокая, холодная...
Улицы города пусты. Редко можно увидеть человека, спешащего как можно скорее спрятаться между домами, чтобы найти более безопасный путь домой...
Прислушиваясь к грохоту пушечных выстрелов я уже могу отличить "вылет" от "прилета"... Очень специфическое и необычное умение, однако оно спасает жизнь..
Вовремя лечь на землю, заранее найти глазами какой-нибудь уголок, углубление в земле, подвал...
После очередных обстрелов обзваниваешь родных и знакомых (из тех, что остались в городе), чтоб услышать их голоса и бодрое уверение, что ВСЁ ХОРОШО...
Сложнее всего вечером, когда ты один на один со своими переживаниями, страхами, надеждами.. Я сейчас не мечтаю, потому что нет уверенности в том, что ЗАВТРА будет... Вечером я благодарю Бога, что дал мне прожить этот день... и, если я просыпаюсь утром, благодарю за то, что подарил следующий.
Ночью, когда просыпаешься от взрывов, уже не встаешь с кровати, как это было раньше, а просто считаешь количество "прилётов" (обычно от пяти до десяти) и...
молишься. Мысленно радуешься, что родные выехали в безопасное место.
После обстрела открываешь окно, втягиваешь носом воздух... Если пахнет пылью и дымом, значит чье-то горе совсем рядом.
Я люблю свой город. И хотя Херсон смотрит на меня сегодня глазами разбитых окон и на его лице глубокие раны от взрывов и разрушений, придет время, вернуться его жители и сотрут последствия этого кошмара с улиц и площадей и теплом своих сердец вернут ему жизнь и красоту...
Свидетельство о публикации №123042606078
Читаю вашу замальовку і плачу(((
Плачу, бо сама теж знаю коли приліт, а коли відліт…
Не дай Бог нікому знати того, що є зараз в нас та на нашій багатостраждальній землі.
Низький вам уклін.
Бережіть себе 🙏🙏🙏
Спасибо вам огромное)
Мира и добра вам и вашему дому 🙏🙏🙏
Вероника Удовиченко-Ивашина 06.11.2024 15:43 Заявить о нарушении