Вiнниця

…Ніяк тебе я не торкнуся безборонно, -
будь, Вінниця, прошу, на відстані руки!
Бува, там тануть мої сни, - облизує їх Кронос,
бо сліпну, - прокидаюсь від туги.

Вже відчувається, - минуле відійшло назавжди,
ледь чутно в двері ще постукає й мені,
але до смерку хай не спиться, для розради,
бо рідна Вінниця несе тепло, вірші й пісні.

Влетівши  у свідомість мою, Вінниця з розмаху,
мов істина, мов птаха, у забуте, незачинене вікно
у світі воєн, жалю й звершень, сміху й страху
ти піднялася гордо Вінниця. Так Господу дано!

Велична і могутня Вінниця,  Буг - Бог, дороги,
покриті сивим снігом, і роками і луною там...
Далеко - вірші і пісні від шуму і тривоги.
Не тишею, а гуркотом побід. Життям!

Нехай вже кров порядком охолола,
і немочі не в змозі вже перелічить -
я дякую за все, що було, за тепло і холод,
я дякую за все, що є, за кожну мить.

Судьба все дала, але в чомусь обманула,
та не набридло ще мені буття-життя моє.
Я неньці-Україні вдячний за усе, що було,
і Вінниці моїй уклінно дякую за все, що є.