Вона читала йому свої вірші
А він витріщався на її тіло
Відкривала таємниці своєї душі,
Все, що сміялось, кохало, боліло.
За усмішкою його білосніжною
Ховалась холодна байдужість.
Вона ж була наївною, ніжною,
І вірила в щиру дружність.
Вірила, що він бачить у ній людину,
А не розвагу на кілька ночей,
Замість справжнього себе він показав личину,
Солодка підступність темніла в безодні очей.
Вона мріяла зорі разом споглядати
І розмови вести до рання,
А він хотів шию її цілувати
І зривати відверте вбрання.
Вони розійшлись, кожен зі своїм болем
І взаємним розчаруванням.
Вона йшла заплакана, удосвіта, полем,
Він прокляття кидав на прощання.
Ніхто одне одному. Навіть не друзі.
Чия була в тому вина?
В її голові було забагато ілюзій,
В його крові - забагато вина.
Нiхто одне одному
© Copyright: Анита Левицкая, 2023
Свидетельство о публикации №123042601244
Свидетельство о публикации №123042601244
Рецензии