Да сваiх
Там нарадзілася, там жа прайшло
Шпарка дзяцінства, паставіла коску,
Мінску-сталіцы перадало,
Як эстафету, юнацтва і сталасть.
Тут мая праца, сям’я і мой дом.
Рабаўніком хутка з’явіцца старасць -
Згорбіцца постаць, як хата на злом.
Покуль хапае шчэ сіл на дарогу,
Еду на Бацькаўшчыну, да сваіх:
Кветкі пакласці, падзякаваць Богу,
Што яшчэ госцяй эаходжу да іх.
Бацку ды маці зірну проста ў вочы.
Думкі ўсё ціснуць, і ціснуць слязу:
Некалі мушу зямны шлях свой скончыць -
Дык гаспадыняй сюды прывязуць...
Свидетельство о публикации №123042502120
Сюда хозяйкой привезут...
Я верно перевела?
Грустно - но такова жизнь.
Вера! Оптимизма тебе и успехов, и удач!
Надежда Ковальская 06.02.2025 17:55 Заявить о нарушении
У лет стремительный полёт.
Тут хоть грусти -
Хоть вовсе не грусти,
Но есть начало и конец пути.
Вера Михно 06.02.2025 23:14 Заявить о нарушении