Родовое древо

   Олеся Жданюк
Родинне дерево втрачає з часом крону.
Таке життя. Услід росте нова.
В отвіті кожен сам від роду і до скону,
Земний шлях в небесах фіксований сповна.
Усім, хто відійшов, ми станьмо в допомогу.
Жива молитва -- ліки в небесах.
Навський Великдень -- рідним маєм змогу
Допомогти до раю торувати шлях.
Сльозою скроплені букети живих квітів,
Тремтливий вогник палених свічок
І  щемно згадані найяскравіші миті
З життя померлих, не дивлячись на строк.
Даруй їм, Боже, вічний мир і спокій,
Гріхи -- свідомі, несвідомі -- всі,
Не став для них за гріх, ми їх відмолим, доки
Ще топчем плідний ряст на цій землі святій.

***
Родовое древо со временем крону теряет.
Жизнь идёт и зелёный шатёр вырастает .
Наш путь в небесах от рождения до смерти
Прописан и каждый за это в ответе.
Тому, кто ушёл, верной помощью будем.
В молитве Живой мы родных не забудем.
За наших усопших помолимся Богу,
И в рай им поможем проторить дорогу.
Слезой окропим мы букетик весенний,
Горящих свечей сохранив огонёк
И  вспомним ярчайшие вспышки мгновений
Из жизни ушедших, не глядя на срок.
Так дай же им, Боже, покой в мире вечном,
Невольный и вольный им грех отпусти,
Не ставь нам за грех, что мы также беспечно
Проходим за ними земные пути.