В людини щастя таке яскраве, мов день яснИй,
вплітає дивні дитячі мрії в дорослі сни,
зеленим пагоном рве бруківку - аби рости!
І пише сповіді одкровенні , немов листи.
А чорне горе, як чорна хмара - немає дня,
у горлі - комом, у грудях - болем пече щодня,
година - вічність і понад силу терпіти ще,
і сліз потоки все ллються й ллються рясним дощем.
У кожній долі блукають поруч мов ян і їнь,
і що нам ближче, ми обираєм для поклонінь...
що Образ Божий, забули й впали у суєту,
тому із горем в обнімку йдемо ми по життю.
Це ж наче просто - всміхнутись днині,- хай град чи грім...
це ж наче просто - любити землю, близькИх і дім...
у щастя вірити без вагання, радіть весні...
а горю, котре блукає поруч, сказати : "НІ!".
Це ж наче просто...
© Copyright: Ева Сокол 2, 2023
Свидетельство о публикации №123042001409
Свидетельство о публикации №123042001409
Рецензии