Вона пише вірші, неначе тягає каміння.
Важке і холодне каміння непевної форми.
Неначе будує поезії сіре склепіння.
І каже, що так – хоче бог поетичної норми.
Читаю все те, що вона називає віршами.
Читаю, а камінь – холодний, хоча й бездоганний.
Читаю, і камінь – гладенький, а вірші – шершаві.
І думаю: звідки в душі поетеси ці рани?
Коли і яким дивовижним випадком і чином
Вона опинилась на стежці, що вже незамінна?
Не хочу питати, бо, раптом, нещастя – причина,
Тому поетеса й не здатна зігріти каміння?..
Вона пише вiршi, неначе тягаe камiння
© Copyright: Миклош Форма, 2023
Свидетельство о публикации №123041700240
Свидетельство о публикации №123041700240
Рецензии
Міклоше, я міркую так.
Є люди важкі за своєю натурою - і іншим з ними тяжко, і сами с собою також.
Якщо така людина пише вірші, то і від віршів лишається відповідне враження - "неначе тягає каміння". Вірші можуть бути бездоганними за формою, але при цьому неживими і холодними. І душевні рани тут ні до чого, просто така вже натура.
А бувають люди - хоч і з душевними ранами, але самі по собі теплі. Вони легко ставляться до життя, до себе та своїх нещасть. І з ними іншим легко та затишно, до них тягнуться. Навіть якщо це звичайна людина без особливих талантів.
А якщо поет - це рідкісне поєднання, таких дуже мало.
Надия Медведовская 18.04.2023 00:29 • Заявить о нарушении
Є люди важкі за своєю натурою - і іншим з ними тяжко, і сами с собою також.
Якщо така людина пише вірші, то і від віршів лишається відповідне враження - "неначе тягає каміння". Вірші можуть бути бездоганними за формою, але при цьому неживими і холодними. І душевні рани тут ні до чого, просто така вже натура.
А бувають люди - хоч і з душевними ранами, але самі по собі теплі. Вони легко ставляться до життя, до себе та своїх нещасть. І з ними іншим легко та затишно, до них тягнуться. Навіть якщо це звичайна людина без особливих талантів.
А якщо поет - це рідкісне поєднання, таких дуже мало.
Надия Медведовская 18.04.2023 00:29 • Заявить о нарушении