Та хіба ж можливо було йому зректися?
Та хіба він міг подумати, що вона зникне?
Вона була чимсь постійним, чимсь знайомим, рідним.
Вона була згадкою, стрімким зорепадом, мрією.
Вона була теплим сонцем, була дияволом в ліжку.
Вона була чимсь іншим, чого не було ні в кому.
Не оглядала стрічки соц.мереж, читала книжки.
Вона була лиш собою, місяцем у чорним небі,
Течією в гірному просторі, лампою з бажанням,
та самим бажанням. Вона була тою,
з ким можна заснути у свободі.
Була тою, хто зумів розгледіти вогонь,
Запалити його у чужому серці.
Вона була вітром.
Дмухаючи, - полум'я здіймала.
І лила сльози, аби його затушити.
Вона була його тоді. Це було давно.
Та хіба ж він міг колись її зректися?
Та хіба можливо було їй бажати зла?
З того часу вона йому тільки сниться.
З того часу - в ньому жиє лиш зима.
Вона була тою, з ким можна заснути
© Copyright: Божена Ведмедовская, 2023
Свидетельство о публикации №123041700233
Свидетельство о публикации №123041700233
Рецензии