Павел Грабовский. Настоящие герои

Не вас пою, венчанные герои
Кровавых дел, не вам мой голос, — нет!
Под позолотою фальшивой глорьи
На чёрном фоне вижу ваш портрет.

Пусть снится до сих пор иным поэтам
Кровавый лязг заброшенных мечей...
Не лучше было б сеять знанья, светом
Их просвещать невежество людей?

Пою подвижников я безымянных,
В деревню шедших сеять свет наук,
Кто чужд был мечт о славе златотканых,
Чей труп безвестный удобряет луг;

Чья жизнь прошла в работе, как мгновенье, —
Дорогу слепым братьям проторить...
Пред ними же паду я на колени,
Героев буду тех боготворить!

Пою живых, равно как и умерших,
Святых борцов за будущность Руси,
Страдальцев за товарищей первейших,
Как бриллиант сияющих в грязи!

По жизни шли они путём тернистым
Среди невзгод и всяческой нужды...
Уйдут в бессмертье братья-коммунисты!
Навеки захлебнётся лай вражды!






СПРАВЖНІ ГЕРОЇ

Не вам мій спів, уквітчані герої
Кривавих справ, не вам мій голос,- ні!
З-під барв рожевих вигадки пустої
На чорнім тлі ви бачитесь мені.

Хай досі сниться іншому піїті
Шалений брязкіт кинутих шабель...
Не кращ було б запособлять освіті,
Підняти люд хоть на один щабель?

Моя хвала трудівникам незнаним,
Що двигли мисль по селах, хуторах,
Цуравшись власно мрій золототканих,
Чий невідомо почиває прах;

Чий вік минув за працею, як днина,
Сліпим братам торуючи межу...
Перед тими я стану на коліна,
Героям тим подяку я зложу!

Моя хвала живим, як і помершим,
Отим борцям за будуче Русі,
Тим страдникам за друзяків найпершим,
Що сяють нам у чарівній красі!

Взяли вони в житті шляхи колючі
Серед пригід та всякої нужди...
Окриють їх колись вінки немручі,-
Затихне навіть галас ворожди!