Юрий Андрухович род. 1960 В Рождество в Украине...

В Рождество в Украине творятся вещи

сокровенные, вечные. Допустим, месяц

вдруг окажется лишним, потому Сочельник

переходит не в ночь, над которой виснут

херувимы сонные, а в ночь - как море,

по которому вряд ли будут способны

три захожих царя, одолевши горы,

в нужный час добраться успеть до Марии.

Только это не значит, что все напрасно,

все прогнозы, приметы вполне выпуклы.

Несмотря на то, что зима и темень,

неминуемо чудо, ну, скажем, в Дукле,

или где ещё. Как явленье кометы,

как сама звезда, что вела и хранила

пастушков, ягнят, как и все предметы, —

все сбывается: Иосиф, пещера, ясли,

коляда сбывается, сено, свечка.

А однако - лишь в сундуке вертепном,

куда доступ и вход есть только сквозь глазки,

ведь на самом деле нету пещеры,

я, похоже, готов прийти с дарами,

хоть дыряво в карманах, а в небе серо.

Тут меня ловили витрины, двери.

Надо ехать. Может, издохнет Ирод.



На Різдво в Україні діються речі

потаємні й вічні. Скажімо, місяць

виявляється зайвим, тому Святвечір

переходить не в ніч, над якою висять

херувими сонні, а в ніч — як море,

по якій навряд чи спроможні трії

мандрівні царі, подолавши гори,

своєчасно встигнути до Марії.

Це, однак, не значить, що все даремно,

всі прогнози, прикмети цілком опуклі.

Попри те, що зимно і те, що темно,

неминучим є чудо, скажімо, в Дуклі,

чи де-небудь. Це, як і з’ява комети,

як сама зоря, що провадила, пасла

пастушків, ягнят, як і всі предмети, —

все збувається: Йосиф, яскиня, ясла,

коляда збувається, сіно, свічка.

А проте — лишень у вертепній скрині,

до якої доступ і вхід крізь вічка,

бо насправді нема яскині, нині

я, здається, готовий прийти з дарами,

хоч діряво в кишенях, а в небі сіро.

Тут мене ловили вітрини, брами.

Треба їхати. Може, сконає Ірод.