Відчуваючи подих міста,
Він робив його знов барвистим.
Так було, чисте й загадкове,
Поневолене рідне слово.
Затремтіли землі глибини,
І мастерності слів замало,
Кожен день в піднебесся лине,
І самотність його спіткала.
Серед тіней, імен забутих,
Крізь тривожний, болючий лютий,
Він поніс всі свої страждання
І чужі пусті сподівання.
А вона крізь зелені пасма
Усвідомила знов прекрасне.
Хоч була легка і грайлива,
Але так оминула пастку,
Аби він зберігав свій спокій,
І ім'я своє ніс так гордо,
Щиросердні та одинокі,
Розливались сумні акорди.
( за мотивами живої історії нового Києва)
2018
Подих
© Copyright: Марина Чиянова, 2023
Свидетельство о публикации №123041206981
Свидетельство о публикации №123041206981
Рецензии