Хитка рiвновага

Важко вірити,
Ще важче - не,
І тоді,
Коли крикнеш: "Годі!",
Якийсь подорожній, з тих, що мандрують без кінця,
Раптом не впізнає в тобі митця,
Не піднесе  поета.
В нім переплетені курйозне й осяйне.

І поетам для рівноваги хиткої
Потрібне не вино з левкоїв,
А ночі тиші ледь помітної,
Чужі храми з барвистими вікнами,
Можливість літати
Не тільки у сновидіннях,
Бути по(за)чергово то світлом, то тінню,

І коли падає октанове число натхнення,
Не зрушивши з місця, не дропнутись у відчай,
Бо самоіронія межує з болем,
А заморожені шрами ще не всі.
Тож цілком логічно, що

Їм потрібні неодмінно високі епічні теми,
Бачити світ тверезо, навіть торкнувшись пера,
І хай у них також будуть швидкі мікросхеми,

І стане їм зрозумілою чорна діра.

Митець впізнає себе й не впізнає -
Всього лише мить - і він розчепурений реальністю,
Але як він прагне сховати
Родюче серце своє
За снобізмом та квазінейтральністю!

Хитка рівновага - мов сага
Про самовідданість незвіданого,
Митець озирається спрагло,
Буяє   тверезий під чиїмись вікнами
Й шкодує, що слів так багато, а сенсів дещо менше.

Про нього (не зрозумівши природи металево-скляної)
Так і шепочуть:
'They only crave for attention'.