Тарас Федюк род. 1954 Не только иллюзий...

Не только иллюзий –

реалий нема.

Стулья. Йонеско. Двенадцать, сдаётся.
Листочком зелёненьким осень-зима
над летним столетьем трещит и смеётся.

Заплечный мешочек, остаток крыла.
Дорога змеёй уползает на тропку.
А воздуха нет – всё  сплошные ветра.
И поводыри, что слепее всех прочих.

И выклик. И оклик. И заклик. И крик.
Судьба подступает походом с востока.
И тот, что навстречу идёт, тот мужик
что в чёрных лохмотьях,

зовётся народом.

И строится шабаш под музыку грат.
И нету иллюзий. И нету реалий.
Лишь перстень на пальце - как чёрный квадрат
с портретом

чёрт знает кого

с горностаем.


Не тільки ілюзій –

реалій нема.

Стільці Іонеско. Дванадцять, здається.
Листочком зеленим осіння зима
над літнім століттям тріщить і сміється.

За спиною – вузлик на згадку про кри –
ла. Шлях, як в нору, заповзає у стежку.
Повітря немає – усуціль вітри.
І поводирі, що сліпіші од решти.

І виклик. І поклик. І заклик. І крик.
І доля приходить походом зі сходу.
І цей, що назустріч іде, чоловік
у чорнім лахмітті,

що зветься народом.

Шикується шабаш під музику грат.
Ілюзій нема. І реалій немає.
Лиш перстень на пальці – як чорний квадрат
з портретом

чорт знає кого

з горностаєм.