Незоране поле лежить під дощем,
Кульбабки в траві, як промінчики сонця.
У серці - тривога, розгубленість, щем,
Неначе життя вже досягнуто донця.
Стою під краплинами. Що це? Весна?
Хай змокне душа до останньої нитки.
Де ти загубилась, кохана, одна?
Твій голос почую коли-небудь звідки?
Дощ швидко пробіг і веселка встає -
Велика, яскрава, як мріяна доля.
Здавалось, за обрієм щастя моє?
Та бачу тебе - ти стоїш з краю поля...
Непаханное поле лежит под дождём...
© Copyright: Георгий Олегович Хват, 2023
Свидетельство о публикации №123041006036
Свидетельство о публикации №123041006036
Рецензии