Рiдна хата

(Розповіді для гарного настрою і душевного спокою на серці)

Батьківська хата стоїть на кутку невеличкої вулиці за простою і дивною назвою - Польова. Вже починається казка...
 Польова від слова поле. Поле це квіти з різними запахами, різним  вбранням, це бджоли, мурашки, мухи, жуки, це багато різних життів під сонцем. Саме на цій вулиці розпочалось і моє життя, схоже на це поле. В моїх спогадах рідна хата завжди заповнена сонцем. Багато, багато сонця!
 Батьки звели хату в нелегкі часи, в 60-ті роки минулого століття. Не раз розповідали як вони поступово будували нашу оселю, часто відмовляючись від багато чого. Особливо дісталось моїй, ще тоді маленький старшій сестрі, який рідко купували цукерки. Вона завжди погоджувалась зі словами  «Галочко, хай на хатку буде» , тим самим роблячи свій внесок в велику справу. Наша мама і досі про це згадує зі сльозами на очах.
 Дерев’яна хата зовні була добре змащена машинним маслом, тому мала темний колір, майже чорний, чим трохи насторожувала. Вона вміщувала в собі три кімнати , кухню з коридором і комірчину. За своє життя домівка пережила декілька великих перемін: її підняли вище від землі, перекрили дах. Тоді, маленькою я думала , що батьки хочуть покрити її соломою і сильно переживала за те. На мою радість, дах переодягнули в блискучу бляху, яка лише добавила краси і надійності нашому дому. Пізніше підвели газ, оббили дошками і пофарбували в жовтий колір, а вікна в світло– голубий. Хатина стала дуже весела і патріотична на невеличкій вулиці, обсаджена яблунями і вишнями.
Всередині вона була вся біла, перед святом Паски, а саме так називають у нас празник Великодня, її стіни білили вапном.
 Весняним днем, повертаючись зі школи в гарному настрої, коли вже пригріває сонце, майже розтанув сніг і весело співають пташки, бачиш біля хати винесені речі і все міняється… Ти напружуєшся, у нас вдома знову білять. Не до вподоби мені це було, та зігрівала думка про скоре велике свято, тому без бажання, але я допомагала мамі з надією що все скоро закінчиться. З хати виносилось усе на час побілки, що можна було підняти. Це вичищали, провітрювали і заносили назад вже в побілені і вимиті кімнати. Остаточно хатинка прибиралась перед самим святом: стелили накрохмалені вишиті салфетки, вішали рушники, покривали столи «портовинами», саме  так мама називала скатерті.
 І ось наступало це велике – велике торжество. Лише на Паску хата була така гарна, все біліло і хрустіло, на тебе дивились квіти з вишиванок із залитих сонячним промінням кімнат. Двір біля будинку був підметений, обчищений, посаджений. У квітнику цвіли первоцвіти і вигравали на сонці різними кольорами. Наші побілені дерева гордо стояли в білих  пахучих шапках з жовтими і рожевими відтінками і весело пташки виспівували на різні голоси . Повітря було чисте, наповнене великою радістю і аж тремтіло від захоплення перед цією красою.
 Разом з природою ми були готові славити Бога, дякувати за цей гарний світ навколо нас, за те що ми є, за те що Бог нам дає.