Ти
таку просту… таку складну…
таку безкрайню, наче небо,
що мі вимолює вину…
… і кожен подих - твій навіки…
такий невимовно легкий…
такий цілющий, мовби ліки…
на мить невпевнений такий…
… і кожне слово - твоя втіха…
таке прозоре, як небес,
що прикривають Землю, стріха…
таке п’янке, немов шартрез…
Бо ти - є все, і все - є ти:
і день, і ніч, і час, і простір,
і шлях у радості світи,
і вибір приводу для млості…
і шанс дістатися до раю
таких немодних нині слів:
- Єдина, я тебе кохаю…
і сон реальності без снів…
і чистий дух… і ніжна віра…
і ледь замріяна душа…
і милозвучна зранку ліра
цього вечірнього вірша…
Свидетельство о публикации №123040706656