Василь Герасимюк род. 1956 Игорю Рымаруку

Пришли под вечер: "Дед, сын умер твой.
Свалился на скалу - лежит в потоке.
Не мог бежать. Сначала кинул ствол".
Старик в ответ не предложил: "Заходьте..." -

он их не знал, а может, не признал.
Они ж ввалились в хату, ведь намокли
в потоке том. И сели и умолкли.
"Вы с Космача или с Брустур?" -
"С облав".

"Всё, что увидел, в печку замуруй.
Проклятия отцовские спрячь в грудь и
прости нас, старый, выплачься на людях.
И как скотину душу не гайтуй".

Стелились сами, вместе все легли
на лавке, на кровати, на полу..

Старик над свечкою невидимой согнулся,
окликнул сына с темной той скалы.

Заснули все. А поздно уж в ночи
один от страха будто бы проснулся, -
дед повернулся с боку на бок на печи,
как будто он в земле перевернулся...

Нет, в воздухе! Он падал с темных глыб
на ту скалу, что подымалась сбоку,
и - вниз, на них,

что спят на дне потока .
Под ними - сын.

И нет у них могил.

...С потока подняли, уносят в лес...
И тот, что просыпался, как заплачет.
А может, нет. Ведь там не будет слёз,
где ты перевертаешься, Космаче.

Гайтувати - охотиться с гончими, загонять зверя.

Ігореві Римаруку

Прийшли вночі. “Твій, діду, син умер.
Потрафив у скалу – лежить в потоці.
Не міг тікати. Спершу кинув гвер”.
Старий не відповів: “Заходьте, хлопці…” –

він їх не знав, а може, не впізнав.
Але ввійшли у хату, бо намокли
в потоці тому. Сіли і замовкли.
“Ви з Космача чи з Брустур?” –

“Ми з облав”.

“У піч усе, що видів, замуруй.
Клятьби отецькі замуруй у грудях.
Прости нас, діду, виплачся на людях.
Як худобину, душу не гайтуй”.

Самі стелились, покотом лягли
на лавиці, на ліжку, на долівці…
Старий зігнувся при незримій свічці,
покликав сина з темної скали.

Поснули всі. А пізно уночі
прокинувся один, немов злякався, –
старий перевертався на печі,
немовби у землі перевертався…

Ні, не в землі – в повітрі! З темних брил
на скелю падав, що стриміла збоку,
і – вниз, на них,

що сплять на дні потоку.

Під ними – син.

А в них нема могил.

…З потоку підняли, несуть у ліс…
І той, котрий прокинувся, заплаче.
А може, й ні. Бо там не буде сліз,
де ти перевертаєшся, Космаче.