Я, на останок, Вам скажу...

романс

Я на останок вам скажу:
Все, що було раніше – свято.
Хоч Час провів між нас межу,
чуття до Вас - мій ніжний статок…

Я пам'ятаю кожну мить…
І все, що Ви колись казали…
Як я відчув, що все згорить…
Як я відчув, що все згорить…

Та сенс життя тоді Ви дали…

Жіночна, мила і струнка…
Ви так мене зачарували!
Ви так були в чуттях  палка,
що німб - у Місяця забрали…

Та день минув, а ніч пуста…
І небо вкрила темна хмара…
А щастя, видно недарма…
А щастя, видно недарма,
за обрій Сонечком упало…

Та згасли геть в  очах зірки…
Вогонь душевний не палає…
І дощ холодних сліз, гірких
від губ остиглих не ховає…

Хочу подякувати Вам
за те, що ви не полюбили!
Що не ввійшли в Кохання Храм…
Що не ввійшли в Кохання Храм…
І все завчасно розгубили!

За те, що в парку осінь вдень
крізь крони, з неба променисто,
подарувала жар пісень,
зірвавши днів багряні листя…

За мій душевний дісонанс;
байдужість Вашу - до сонетів;
і далечінь зірок від Вас,
і далечінь зірок від Вас,
давно закоханих в Поета…

За те, що вам не осягнуть
чуттів, які ви пригубили …
Не дай Вам, Бог, відтак збагнуть,
Не дай Вам, Бог, відтак збагнуть,
що Ви з Поетом поряд жили,
і не змогли пройти з ним Путь…

І без кохання - вік прожили...