I знов стикаюся з собою

31.03.2023.

І знов стикаюся з собою…
Забрало підіймає час
І дивиться, як після бою,
На лицаря, і каже: - Фас!

І ось хвилини оточили,
Поглинули і понесли
Кудись, як переможні хвилі,
Що в океані мають зміст.

Ота вода зоветься Вічність.
Їй присягнув на вірність вік
Короткий мандрів пересічних
Всіх, хто матерій заповіт

В собі несе і травить душу,
І підкорився снам палким,
Та кожен раз є той, хто зрушить
Всі спокої… Бо ж біль, який

Знесе ту дамбу, що тримає
Свідомість сталу, немов дім,
І буревієм розмітає
Вседійсності не гідний німб

Всіх оповідок і омани,
Що підпирали сенс життя,
І ось стоїш серед навали.
Яка зриває в небуття,

Кудись несе, куди - не знаєш,
І що є правда, що мара?..
І може сам себе знов зрадиш,
А може зрада то пора,

Коли ти остаточно стрінеш
Себе самого серед днів
Непереборних і невпинних,
Почуєш часу солоспів,

В якому доля на долоні
Невидимій, як діамант,
І світ у дзеркалах любові
Виблискує, і сяє факт –

Фракталом множиться у часі,
З полону душі вивільня,
Щоб трансформація екстазів
Творила нове майбуття…