Нам, часом, чутно в небi громи

..........Звучала месса... по костелу
..........Лился органа грустный звук.
..........Склонивши лица скорбно долу,
..........Молились несколько старух.
..........«Костел в Паланге» Юрий Окороченков



Переступивши грань порога,
гуртом зверталися до Бога   
у молитвах своїх якмога,
і молоді, і старики…

Слова трасуючих рядків
гучніш свистіли за птахів...

Дивившись із благанням вгору,
лягали люди ниць додолу...

Під вибух грому із розмаху
дощ задзвенів по цинку даху
і косо хльоснув земну твердь …

Встромила косу в пам’ять смерть…

Сільській шлях зліг рябим лицем
і посірів в пилу свинцем...

Та знов веселка зацвіла…
Слів розпрямилася трава…

І ось скінчився дощ… Тоді
пішли грішити молоді…

Ведучи до коханнь юнців,
Бог сяяв в Небі для сліпців...

Були старі ще в молитвах…

Та лише Бог чув їх слова...

У стариків свої молитви...

Їх відгриміли давні битви...

Окопи вкрив давно бузок…
А очі вбитих - синь річок…

Геть ворогів розпався прах,
зійшовши житом на полях...

Старим - залишився їх страх,
що щось зробили геть не так...

І брязне впущений п'ятак
відсотком Богу за життя,
як ще є шанс на каяття...

***
Боронь нас, Бог, від помилок!
Даруй старим - тепло думок!
Нехай Поет згадає тих,
хто волю нам усім зберіг…
І за свободу геть поліг…