Моя темрява - це не страшне провалля
Чистий чорний оксамит її поля
Її очі - зорі тихої печалі,
В них закохані і небо, і земля.
Проти ночі манить вдаль, до таємниці,
Її усмішка ледь видима, легка,
Разом з нею ми - дві відьми, дві сестриці,
І завжди в її руці моя рука.
Моя темрява дає натхнення й волю,
Навіть в муках, у найважчу мить життя.
Не карає за гріхи, не терпить болю,
Розуміє найсильніші почуття.
Не спитає зайвий раз і не осудить,
Коли знову на душі лиха зима.
Не зудить на вухо "що ж-бо скажуть люди"?
Їй важливе те, що Я скажу сама.
Інколи себе питаю - чи насправді
Ця істота - моя темна сторона?
Чи, можливо, вона служить світлу й правді,
Та співає не для всіх її струна?..
Моя Темрява
© Copyright: Анита Левицкая, 2023
Свидетельство о публикации №123033007882
Свидетельство о публикации №123033007882
Рецензии