Каяття

Каяття

Діва:
-Я пришла, тож, святий отче,
Гріх сповідати серцевий,
Тож, фатальний і кінцевий,
Гріх той душу мою точить.

Священик:
Коли дух твій так знемог,
Й серцем щирим в покаянні
Зіллєш ти свої страждання
Гріх пробачить тобі Бог!

Діва:
-Ні, мені не треба ліпше,
Щоби скинуть тягар бід.
Все пройшло, тепер все інше,
До гріха на серці лід.
Що мені в благаннях словом
За спасіння сльози лить?
Чи то спокоєм чудовим
Грішну душу оновить?
Поспішаю, як до бою,
Сповідь вилити свою,
Щоб не вмертвити з собою,
Все, що я в житті люблю.
Тож, твердіше будь…кріпися,
Знай, що це моє прохання:
Наді мною не молися…
Я не варта тут благання.
Катма родини, одинока,
Проте не відала й про спокій;
Не знала й сорому сітей
Та про невинність всіх дітей.
Палкої пристрасті жадання
Була , отож,  посвячена;
Відтак гієнським мукам
Мене запродала вона!..
Але любові насолода
Ховає тайну від очей;
Красу і молодість порода
Втрачає поміж цих речей.
Невдовзі лихо я пізнала
Через походження свої;
Так я коханням торгувала,
Але не знала я її.
Тож, пришла я, святий отче,
Гріх сповідати серцевий,
Бо фатальний і кінцевий,
Гріх той душу мою точить.

Священик:
Коли дух твій так знемог,
Й серцем щирим в покаянні
Зіллєш ти свої страждання,
Гріх пробачить тобі Бог!