Відколи всесвіту суддя
Надав мені знання пророка,
В очах людей читаю я
Сторінку вад та злості доказ.
І став я славити любов
І правди непохитні вчення,
А в мене з зливою обмов
Каміння кидали з натхненням.
Посипав попелом калган,
Я від людей утік в пустелю.
І от дім мій пісків курган,
Де чисте небо криє стелю.
Складає вітер там сонет,
Покірна там мені й тварюка,
Й зірки там слухають мене:
Так тішить очі їх сполука!
Коли ж через шумливий град
Я пробираюся квапливо,
Старці малих на знак порад
Повчають геть сором’язливо:
«Дивіться: ось зразок для вас!
Він гордий був й не вжився з нами:
Хотів, дурко, запевнить нас,
Що бог віща його вустами!
Дивіться ж, діти, на цього:
Який насуплений, злощасний,
Усюди зайвий та невчасний,
Як всі цураються його!»
Пророк
© Copyright: Николай Чельтер, 2023
Свидетельство о публикации №123032704621
Свидетельство о публикации №123032704621
Рецензии