Владимир Свидзинский 1885-1941 Январь прозрачный..

Январь прозрачный небо отворил
И снова миру свет явил.
Даль серебрится в бархатном тумане;
День распахнул блистающие грани,
И я смотрю - и все благие дни,
Испепелившиеся в солнечном огне,
Как веер, что  таинственной рукой
Развернут, поднялись передо мной.
И потайная первая любовь
В умершем сердце оживает вновь.
Над лепестком, над вешнею протокой
Склоняюсь я и плачу одиноко…
Кто погубил его? Кто,  чья рука?
Не торопясь плывет Дунай-река.
Где же огонь в мерцающем смерканье?
Где облик милый в белом одеянье?

Прозорий січень небо розтворив
І знову світло світові явив.
Срібліє обрій в ніжному тумані;
Широко день роздав блискучі грані,
І я дивлюсь — і всі щасливі дні,
Що спопеліли в сонячнім вогні,
Як віяло, таємною рукою
Розгорнене, встають передо мною.
І первісна затаєна любов
На мляве серце напливає знов.
Над паростком, над весняним потоком
Схиляюся і плачу одиноко…
Хто погубив його? Чия рука?
Незаймано пливе Дунай-ріка.
Де ж огнище на мрійному смерканні?
Де постать мила в білому убранні?
1937