Владимир Свидзинский 1885-1941 Уж с древа жизни мо

Уж с древа жизни моего
Пожухлый лист летит,
А дней сплошная череда
К черте незримой мчит./
К пределам тайным мчит.

Приду я к мертвым берегам
В обитель мертвецов
И обведу глубоким взором
Пустыню без краёв.

Не будет дня, ночей не будет,
А сумрак и печаль.
И напряжённый слух уловит
Лишь моря вечный плач.

Холодные сойдутся тени,
И гляну, и без слов
Познаю я из взгляда бездны
Ужасный гнёт веков.

И, как туман, они качнутся
И тихо отойдут;
И я на челноке безвольном
В последний двинусь путь.

Прольются где-то тихо слёзы,
Как росы на траву,
А я в тот час в далёком море
В безвестье поплыву.

Вже з дерева життя мойого
Пожовклий лист паде,
А черга днів безперестанно
До тайних меж веде.

Прийду, прийду в країну мертву,
До мертвих берегів,
І обведу глибоким зором
Пустелю без країв.

Не буде день, і ніч не буде,
А присмерки і сум.
І слух напружений уловить
Лиш моря вічний шум.

І зблизяться холодні тіні,
І гляну, і без слів
Пізнаю я з очей безодніх
Страшний тягар віків.

І, як туман, вони схитнуться
І тихо одійдуть;
І буде на човні невільнім
Моя остання путь.

Десь упадуть безсилі сльози,
Як роси на траву,
А я в той час в далекім морі
У безвість попливу.