Платон усіх відправив до печери,
де тіні гра малює дивокрай,
в якому пекло - сходинки у рай,
що нас чекає в нетрях атмосфери.
І подих неба, в принципі, цікавить
лише як вітер з заходу на схід,
а не буттям майнувших вгору літ
з передчуттям розбавленої кави.
Звичайне щастя проситься до серця,
щоб там зійтись у вишуканім герці
із тим, що пропонує нам біда,
бо все - лиш тінь… звичайна тінь бажання
знайти своє намолене кохання,
яке єдине душу сповіда…
Платонiвське
© Copyright: Александр Ноцкий, 2023
Свидетельство о публикации №123032008074
Свидетельство о публикации №123032008074
Рецензии
