І знову в спину ніж. Завіщо?
Серед смертей, серед війни,
надій жіночих попелище...
за крок до юної весни.
Всі намагання безталанні,
повисли крила, не злетіть...
Нехай би це життя - останнє,
бо так і не навчилась жить.
Моя наївність невипрАвна,
а, як насправді, я одна...
на смузі чорній і безславній
родинних втілень імена.
І вже нічого не змінити...
доколи вистачить снаги
хай будуть і здорові й ситі
мої кохані вороги.
Роздать борги і десятину,
образами перехворіть,
щоб вільно вирушить до сина
від збайдужІлості за мить.
Надiй жiночих попелище
© Copyright: Ева Сокол 2, 2023
Свидетельство о публикации №123032004956
Свидетельство о публикации №123032004956
Рецензии
останнім часом нема сили, навіть відповідати на листи,
але є надія ...люба моя, тримайся...
поки ти живешь...
живуть ті ,кого вже нема ,поміж нас...
і ми повинні, донести пам*ять про них...
... бо хто ,я не ми...
Виктория 72 02.05.2023 08:35 • Заявить о нарушении
але є надія ...люба моя, тримайся...
поки ти живешь...
живуть ті ,кого вже нема ,поміж нас...
і ми повинні, донести пам*ять про них...
... бо хто ,я не ми...
Виктория 72 02.05.2023 08:35 • Заявить о нарушении
Дуже дякую, Вікторіє, за Ваше тепле відношення.
Ми всі нині, наче між небом і землею. Ні до чого руки не кладуться.
Дякую!
Ева Сокол 2 03.05.2023 08:18 Заявить о нарушении
Ми всі нині, наче між небом і землею. Ні до чого руки не кладуться.
Дякую!
Ева Сокол 2 03.05.2023 08:18 Заявить о нарушении