Не секрет, що коротке життя.
Лиш богам притаманне безсмертя.
Наші роки пливуть в небуття,
Зазвичай ми звемо його смертю.
Дуже часто не знаємо ми,
Що готує нам шлях неповторний:
Буреломи, погрози зими,
Чи війни чорний образ потворний…
А хотілось би мати ключі
Від небесного світлого раю,
Щоб спокійно жилося душі,
Коли стріне безжалісну зграю.
Де ти, щастя примарне моє?
Я так довго чекала на тебе!
Десь тумани вже Вічність снує,
Ніби править прощальний молебень.
Наче коні, несуться роки…
Підминають копитами трави…
Навіть в небі сяйливі зірки
Миготять безперервно від страху…
Пролітають життя мого дні,
Рвуться пам'яті нитки трухляві…
Не під силу вже навіть весні
Відродити хвилини яскраві…
Не пiд силу веснi
© Copyright: Галина Чехута, 2023
Свидетельство о публикации №123031807838
Свидетельство о публикации №123031807838
Рецензии